Фантазия на тему наблюдений за окном

Написано в апреле 2017 года

Василь

1.

Надзвичайна, рання осінь за вікном сірої будівлі з бетону нагадувала про себе важким сонцем, коліру розплавленої меді. Щойно коротка серія гудків нагадала працівникам про наближення 18-ї години за Гринвічем – до кінця робочого дня чергової п’ятниці лишалось 10 хвилин. Це означає, що другий гудок буде за 10 хвилин і у Василя було небагато часу на збори. Після останнього гудка о 18.10 жодного працівника за стандартним робочим днем не має бути на робочих місцях. Василь швидко вимкнув десктоп, та промайнув у туалетну кімнату. Звичними рухами, на “автоматі”, зробив швидкий прокол пальця, індивідуальною голкою багаторазового використання, відібрав трохи сечі та швидко зробив мазок з анального отвору стерильним тампоном. З моменту завантаження зразків до побутового аналізатора до отримання результатів на персональний мобільний трекер-компьютер (ПМТК) пройшли стандартні дві хвилини. Все йшло за графіком, як завжди, час було розраховано по секундах. Василь згенерував з шаблону типовий запит-обґрунтування на використання грошей з поточного рахунку фізичної особи та відправив до офісу Державної Агенції з Фінансового Моніторингу Підприємницької Активності (ДАФМПА) запит на отримання дозвілу на фактичне розпорядження 32 тисячами гривень із власного банківського рахунку. Сума була меншою за граничний місячний ліміт у 1% від балансу рахунку на початок року, тож Василь мав оптимістичний прогноз на розгляд заяви. Можливо навіть у автоматичному режимі.

Час спливав повільно, Василь, неквапливо йшов геть від офісної будівлі, геть від маленького блоку 35G на п’ятому поверсі, який так багато років слугував йому робочим місцем фізичної особи-підприємця. ПМТК прозвітував двома короткими сигналами про надходження нового повідомлення фінансового характеру. Передчуття повноцінної вечері із смаженою кортоплею та, можливо, шматочком сала із помідором змушувала нервувати більше ніж звичайно. На екрані приладу, дійсно, було повідомлення, але не з офісу ДАФМПА, а з банку, в якому обслуговувався його єдиний банківський рахунок фізичної особи у національній валюті. Настрій трохи посунувся у мінорний бік. В тексті листа, Державне Унітарне Підприємство “ПриватБанк” повідомляло, що, згідно до рішення Комітету Вищих Державних Службовців №121.23/09-2032 від 23 вересня 2032 року змінено процедуру безакцептного списання боргів об’єктів підприємницької діяльності із заборгованності перед державно-народним бюджетним фондом та процентів по таким заборгованностям, на підставі якого, з Василевого рахунку було списано 926 284 гривні у рахунок часткового погашення. Водночас, банк повідомив, що, процент із заборгованості було зменшено до 62% річних. “Таким чином”, підсумовували у листі, “на Вашому рахунку залишилося 184 тисячі 141 гривня”.

Василь зупинився і почав глибоко та повільно дихати, дивлячись на захід сонця крізь заплющені очі. “Принаймні, проценти знизили до 62% річних. Хоч щось”. Та й гріх жалітися, після останньої деномінації 2028 року – гривня непогано тримається. Попередні рази більше трьох років майже не витримували. То ще й борг перераховували із дивними коефіцієнтами, що строк погашення лише виростав… Добре що, свого часу, пощастило з вибором професії…”. Василь повернув собі керованість, прийняв реальність, в тому числі сталий факт, що його заява-обґрунтування на отримання дозвілу на використання грошей з власного рахунку вже не буде виконана сьогодні, оскільки суттєво змінився поточний баланс і сума не пройде по нормах. Змінювати заяву – надто пізно: автоматична обробка працює лише до 19 години, а вручну співробітники ДАФМПА починають розгляд лише з понеділка, після обідньої перерви. Та й “безпека” не пропустить. Та й відділ контролю особистих витрат в банку мабуть йому відмовить, бо ще з минулого разу не всі підтвердження витрат завантажив в систему. Таке… Василь вже не посміхався сонцю, а йшов до місця проживання (і реєстрації) твердою, швидкою ходою. Він прийняв свідоме рішення дістати із прихованого резерву трохи доларової ґотівки та, всеж-таки, пристойно повечеряти. “Врешті, картоплю й сало можна дістати на базарі за кеш. Ризик, звичайно. Не вистачає ще впійматися за “незаконне купування предметів особистого вжитку”, або за “порушення у сфері готівкового обігу іноземної валюти”, або, навіть, можуть закинути “антинародну фінансову діяльність”… Нащо ті дурні тавталогії? Буцімто гривня буває готівковою? Таке… Може, навіть, пляшку пива? Ні… дороге. Та й не варто розслаблятися. Ще кілька років. Закрити борг перед державою. Там – побачимо.”

Міркування перервав поліціянт, який виріс перед Василем за десяток кроків до пішохідного переходу через Проспект Державних Службовців. Кремезний молодий хлопець з Волині у новому, добре пошитому однострої, широко посміхнувся та чемно попрохав Василя та два десятки інших перехожих зачекати доки проспектом проїде державний кортеж. Чиновники вищої ланки, щоб не турбувати, громадян, організовано залишали урядовий квартал та вирушали організованою групою кортежів до закритого містечка “Заспа”, що під Києвом. Всі держслужбовці із першим платиновим статусом та вище отримували право на пересування в кортежі та чіп резидента Заспи, який дозволяв їм оселитися у комфортному та добре охоронюваному містечку. Василь роздивлявся унікальну та чепурну мережу дрібних тріщинок на мармурових плітках на стіні будинку у двадцяти сантиметрах від власного обличчя. Разом із ним вивчали архітектуру його товарищі-пішоходи, поки молодий коп-волиняка, вітав кортежі в позиції “струнко”. Лемузин президента Парасюка швидко прошепотів м’якою підвіскою дещо зношеним асфальтом проспекту, вгризаючись у залишки твердого покриття міццю чотирьох електромоторів. Із чемною затримкою за авто №1 тихо неслися у єдиному ритмі інші кортежі поважних осіб Української Народної Республіки. Василь, у порушення всіх норм поведінки, крадькома, повернув голову на пів-оберту, та краєм ока спостерігав розмиті образи кортежів державних радників та глав міністерств. Замикав процесію відносно неквапливий, великий та “багатий” як і сам господар, автопарк працівників Міністерства з Державного Нагляду та Охорони Праці – Другого за впливовістю чиновника в країні.

2.

Вдома було тепло та пріло. Василь нишком пропхався поміж двох залізних меблевих боксів, які слугували йому універсальним сховищем для одягу, посуду, побутових речей та всілякого мотлоху, та присів навпочіпки. Вхопившись однією рукою за холодну в цю пору року трубу опалення, вільною рукою намацав тріщину між плитою підлоги та куском арматури стіни з бетону, яка ховалася за одним з металевих боксів. З тріщини Василь витяг зіп-пакет з невеличкою сумою доларів США у дрібному номіналі. Десь хвилину він пригадував та розмірковував яки можуть бути актуальні ринкові ціни на картоплю сало та лагер, бо вже досить давно не купував нічого на ринку. Квест “купівля продуктів на базарі” – стрімко ставав розвагою для молоді. Ризик бути впійманим поліціянтами під час рейду на нелізензованих торговців відсікав бажання з одного боку, а поступове витрачання останніх “тіньових резервів” доларів теж не додавало оптимізму. До того ж, у новинах розповідали, що, судова практика, останнім часом, часто, кваліфікую купівлю у нелецінзованих торговців “на базарі” – як “антинародну фінансову діяльність”, за яку можна отримати штраф у десяток мільйонів гривень.

Це був передостанній зіп-пакет, який можна було витратчати на їжу. Останній пакет із ґотівковими доларами – лише на крайній випадок, якщо потрібні будуть ліки. Бо, коли терміново потрібен антибіотик – краще не чекати поки Державна медична служба видасть дозвіл на відвідування підприємства державної аптечної торгівлі. Думки перервалися раптово: різким рухом, Василь відклав триста доларів, решту замкнув у пакеті, попередньо видаливши з нього повітря. Він, все ж таки, вирішив відмовитися від пива. Раптом ще аналізатор розпізнає з ранку алкоголь в сечі: доведеться відповідати на запит не лише Державного бюро з контролю за витратами населення та ще й Державного центру з контролю здоров’я. Ну його до біса. Картопля із шматком сала – само по собі святкова вечеря.

Василь витяг з одного з ящиків шматок стретч-плівки із старих запасів, швидкими рухами склав у декілька разів доларову готівку, огорнув плівкою, та сховав між верхньою губою та передніми зубами. Він був готовий до молодіжного квесту: дихав глибоко та рівно, відчував підвищення адреналіну та легкий стукіт у скронях. Почуття посилилися, коли він вийшов з помешкання та почав тихо спускатися сходами. П’ять поверхів та одну панічну атаку потому Василь повністю опанував емоції, зосередився на меті та вирушив у місце звичайного збору нелегальних базарів. Йти довелося більше години. Василь йшов пішки, щоб не залишати відмітку про відвідування метро. Звісно, ПМТК відслідковує його переміщення та завантажує лог на сервери Державної агенції з моніторингу активності громадян, але, пішу прогулянку буде простіше пояснити. Принаймні, так він себе вмовляв. Пересуватися без ПМТК – то вже дійсно, для молодих, а він вже “too old for this shit” як казав герой старого фільму.

Василь дістався одного з традиційних місць неліцензованої торгівлі. Перехрестя кількох доріг у двох рівнях, невеличкий парк, дві станції метро та вихід до каналізаційного колектору – все це давало можливість для маневру, як продавцям так і покупцям, у разі несподіваної облави з боку поліції. Він підняв з шиї хустину, закривши нижню частину обличчя, та щільніше насунув бейсболку, швидко наблизився до торгівців. Люди сиділи хто на чому, так само ховали обличчя та торгували. На землі, поряд з товаром, кожен торговець тримав торбу або рюкзак, в якому переносив товар, та палицю, великий, саморобний, ніж, або дрючок – про всяк випадок. На сумах продавців були вишиті, намальовані, або нанесені в інший спосіб – орнаменти та малюнки, що слугували орієнтиром для постійних клієнтів. Товар було розкладено на радюжках, теж із ознаками своєрідного брендінгу. Василь почувався майже ніяково: підскочив тиск, руки тремтіли. Він швидко наблизився до першого ліпшого продавця із невеличкою пірамідкою з картоплі та пошепки видавив з себе: “Скільки?”.
– “Двісті за кіло.” Рівним та зосередженим голосом відповів продавець.

– Сало є?

– Є. По долару за грам. Шматочки різні – треба вибирати на Ваш бюджет. Все добре просолене, промите та зберігалося заморожене. Вага чиста, без урахування пакування.

– Візьму один кілограм картоплі, та підберіть, будь-ласка, шматочок сала на 100 грамів, в мене лише певна сума з собою.
Торговець, швидкими, та чіткими рухами підготував пакунок картоплі, пірнув у рюкзак, дістав кілька шматків сала, у окремій паперовій обгортці, із написаною на ній вагою у грамах. Поки продавець порався із салом, Василь дістав з рота пакунок із доларами, розгорнув, автоматично перерахував, та приготувався до обміну.

– “Тут один кілограм картоплі, тут пакунок на 104 грами сала, буде Вам з “походом”.” Василь протягнув гроші, та швидко сховав покупки у свій мішок. Продавець подивився на нього, і поліз за пазуху.
– Ви підконтрольні 2 рази на добу?

– “Так”. Василь ледь чутно прохрипів.

– Візьміть це. Після їжі за годину. Одна таблетка. Прискорить травлення, аналізатор не зафіксує відхилення раціону. Беріть. Це безкоштовно. Запам’ятайте мою позначку, я щоп’ятниці буваю. Приходьте.

Василь взяв таблетку, та сховав в кишеню. Подякував, та швидким кроком почимчикував в бік своєї квартири, не забувши трохи змінити траекторію руху, щоб ПМТК, з більшою ймовірністю, розпізнав це як “прогулянку” та не слав додаткових попереджень “моніторингу”. Настрій був піднесений. Дорогою, Василь вирішив, що не буде клеїти дурня та, просто, спече картоплю цілою. На щастя, стара електрична духовка ще працює, та й відходів від печеної найменше.

Після обіду, Василь сів у крісло перед стареньким домашнім десктопом та заплющів очі. Десять хвилин відпочинку та концентрації. Зібравшись, Він увімкнув комп’ютер та запустив консоль. Його VPN сервер в офісі, нормально прийняв з’єднання і Василь зміг розбудити робочій комп’ютер та підключити віддалене робоче місце. Це був грандіозний ризик, але він був виправданим та розрахованим. Три-чотири додаткових години роботи давали Василеві перевагу і наближали до головної мети – повного погашення податкового боргу перед Державою. Відсутність податкового боргу давала теоретичний шанс на виїзд за межі країни, з метою “возз’єднання з сім’єю”.

Трудовий кодекс забороняв роботу з незареєстрованих робочих місць, та, у будь-якому випадку, за межами інтервалу часу з 9:00 до 18:00. Також, ДП “Єдиний Державний Провайдер Воля-інтернет” який забезпечував ліцензованим об’єктам підприємницької діяльності доступ до глобальної мережі за межами країни дозволяв підключення лише з офісного десктопу, та проводив моніторинг підозрілих з’єднань. Василеві пощастило: на старому, чудом збереженому смарт-тостері, вдалося підняти VPN сервер. Завдяки якомусь дистрибутиву debian, що зберігся на флешці, після експериментів старшого сина. Якось, Василь, випадково, знайшов ту флешку, що її, син, ймовірно, загубив у дивані. Додатковий ризик був у тому, що Василеві довелося, фактично, відключити протипожежну систему в офісі. Саме через відкритий порт протипожежної системи він встановлював з’єднання із VPN-сервером, щоб не викликати підозру в провайдера. То ще була окрема історія із настроюванням та дозволом на моніторинг пожежною системи з дому. Але: вдалося. Жорстока економія та додаткові часи роботи давалися взнаки. Борг, поступово, зменшувався, очікувана та омріяна зустріч з родиною підтримувала сили. Василь витратив ще кілька хвилин на відпочинок, перед тим, як сісти до роботи: навідався у ванну кімнату, та згадав дружину. Далі були години роботи і важкий короткий сон.

3.

Чотирнадцять років тому все було інакше. Василь був молодим, тридцятирічним чоловіком, мав дружину та двох синів. Він досить рано одружився та народив дітей, тож мав змогу зосередитися на роботі, оскільки діти були вже досить самостійними. Жінка, навіть, почала, потроху, фрилансити – з’явився вільний час. Василева команда з десяти інженерів працювала у досить вузькому сегменті: розробляли програмне забезпечення для роботів. Сам Василь опанував специфічні знання – програмував контролери із використанням низькорівневого програмування. Він мав в цьому не аби який хист, та міг забезпечити замовникам суттєву економію коштів на розробці, що й давало змогу непогано заробляти. Вся команда працювала як товариство самостійних фахівців до того самого дня восени. До офісу завітав чоловік, середнього віку, вдягнений у сірий костюм із краваткою, та спитав щось у одного з Василевих колег. Той, механічно, вказав на Василя, та не дуже й відволікався від роботи. Чоловік привітався із Василем, пред’явив посвідчення інспектора Державного Нагляду та Охорони Праці і спитав у Василя трудові договори з його колегами. Василь пояснив, що всі працюють незалежно, що в них є клієнт, в якого договір із ним, а він використовує колег у якості суб-підрядників та протягнув теку із договорами. Інспектор уважно вислухав, зробив фото договорів, приміщень, людей в приміщенні та пішов собі.

Наступного дня, десятеро озброєних осіб в масках вивезли все обладнання з офісу, Василя затримали, та доправили до офісу фінансової поліції. Підтянутий слідчий, у джинсах, брендовому светрі, із поголеним черепом та збитими кістками на кулаках коротко повідомив, що всі надані договори із суб-підрядниками визнані трудовими. З усіх сум донарахують податки як із “заробітної плати” із штрафними санкціями та пеню за прострочення платежу. Також, за кожного субпідрядника – штраф за трудові правовідносини без попередньої згоди Державного Нагляду. Та, окремий штраф, за недопущення інспектора до перевірки. Загальна сума вийшла колосальною. Василь був приголомшений і не міг промовити ані слова. Слідчий закінчив вносити данні у стандартну форму “протоколу спілкування”, роздрукував у двох екземплярах, так протягнув Василеві для підпису. Він, механічно підписав обидва екземпляри. Руки Василя тремтіли, ноги стали “ватними”, в голові було порожньо, тільки лунали короткі сигнали про отримання СМС та голос слідчого:

— З Вами зв’яжеться представник Державної Податкової Служби для узґодження графіку погашення податкового боргу та встановлення процентної ставки по обслуговуванню кредита. Не хвилюйтеся, 212 стаття Кримінального Кодексу вже деркриміналізована. Треба лише погасити борг перед бюджетом – і Ви вільні. Чекайте повідомлення з суду.

Василь стояв із заплющеними очима під офісом фінансової поліції та повільно, глибоко дихав. Свідомість поверталася, разом із нею – здатність до мислення. Було очевидно, що треба збирати всі наявні ресурси, й тікати. Будь-куди, в будь-яку країну, бажано із британськими традиціями права. Він дістав смартфон, щоб зателефонувати дружині, механічно відкрив смс. Перша була із міського адміністративного суду. Повідомляли, що, його дві справи: “про ухилення від сплати податків у великих розмірах” та “про порушення трудового законодавства та перешкоджання перевірці з питань дотримання трудового законодавства” – розглянуті, його визнано винним в обох випадках, рішення оскарженню не підлягає. Друга СМС була з його банка із повідомленням про безакцептне списання на користь бюджету, всіх наявних грошей з Василевих поточних рахунків на підставі рішення суду. В цю хвилину надійшла третя СМС про накладення арешту на нерухоме майно та зміну власника на підставі закритого аукціону. Розгубленість змінилася на злість. Василь набрав дружину та коротко наказав збирати речі, документи та дітей.

В Борисполі, на паспортному контролі, чемний офіцер прикордонної служби вручила Василеві “повідомлення про відмову у перетині державного кордону”. Оскільки його данні були внесені в базу бюджетних боржників. На щастя, серед документів знайшлася чинна довіреність, яку Василь минулого року оформив для дружини, на виїзд із дітьми до Балі. На щастя. Він дістав з гаманця наявну доларову готівку, відрахував собі кількасот, інше сховав жінці в сумку. Швидко поцілував дітей і дружину та відправив їх на посадку. Не хотів, щоб бачили його сльози.

Адвокат виглядав розгубленим, на скільки це можливо для адвоката:

— Нажаль все це не має сенсу. Виїхати можна, але, просто немає куди. Подадуть заяву до ІНТЕРПОЛ, заарештують та екстрадують. Ніхто за кордоном не буде розбиратися хто правий, хто ні: їм надішлють запит, вони виконають. Всі паспорти давно біометричні, зробити на інше прізвище – не можливо. Шанс лише один: якскоріше погасити борг та тікати.

4.

Коротка серія гудків сповістила про наближення 6-ї години за Гринвічем. Василь прокинувся, та швидко підвівся. Час був розрахований по хвилинах – треба було пройти рутину: відібрати кров та сечу, завантажити до побутового аналізатора. Як завжди, він діяв цілком на автоматі, руки виконували звичні рухи, пальці тиснули сенсорні кнопки. В момент відправки звіту з аналізатора Василь відчув стурбованість. За секунду його кинуло в жар, долоні спітніли, ноги знов стали ватними. Після вечері слід було випити таблетку для прискорення травлення. Але, вона, досі, лежала у кишені, куди він й поклав її. Так само, механічно, він проковтнув таблетку та зібрався. Через кілька секунд на ПМТК прийшло повідомлення від Державного центру з контролю здоров’я. Чуда не сталося, на понеділок призначили візит до офісу центру. Треба буде пройти ще одне дослідження на аналізаторі та вигадати якесь пояснення. Все буде добре.

Субота, за Трудовим Кодексом, призначена, виключно для “відпочинку та рекреації робітників та об’єктів підприємницької діяльності”. Перебування в помешканні було дозволеним видом рекреації, тому Василь, залюбки, використовував таку можливість для роботи. Якісна мотивація додавала драйву, до того ж, він очікував чергової деномінації національної валюти у найближчій рік. Треба було поспішати, щоб погасити якнайбільшу частину боргу, бо, після кожної деномінації його перераховували із незрозумілими коефіцієнтами і, він, чомусь, збільшувався. До того ж, курс обміну доларів США, якими Василеві платили клієнти, до “нової” деномінованої, гривні, в перші місяці існування, був штучно заниженим.

Субота видалася дуже продуктивною. Василь швидко увійшов у стан “потоку” і працював за планом, іноді, потроху, ковтаючи воду з пляшки. Вечір приніс спокій та піднесення. Аналізатор зробив свою справу, ПМТК більше не видавав жодних повідомлень. Василь напівлежав у кріслі, заспокоюючи мозок після робочої сесії. Раптом, він відчув незрозуміле хвилювання, яке та, поступово, формувалося в цікаву ідею. Він сів за десктоп, підключився до VPN серверу в офісі та відкрив робочу пошту, та почав листа до представника замовника, з яким він контактував останні кілька років. “Hi, Fred! Could you please do me a favor? Privately.” Василь швидко написав короткого листа, потім перечитав його декілька разів та виправив окремі слова із використанням підмінни та додаткових символів. Вийшло щось накшталт: “P^r*I”VAT”e”L.Y” та “B*”IT”C0i*N”.

Фред, якимось дивом, дуже тонко відчував особливості Василевого існування, то ж відразу прийняв методику спілкування та швидко все збагнув. Ризик був прийнятним: селективну перевірку електронної кореспонденції силами інспекторів-людей провадять не часто, а, автоматичний аналізатор із штучним інтелектом, розроблений Державним інститутом штучного інтелекту та машинного навчання, зважаючи на приклади його побутового функціонування, на щастя, був ще досить “сирий”. Василь швидко домовився про все із Фредом, та, передав йому дванадцять слів англійською, які дозволяли відновити Василев електронний гаманець із кількома одиницями електронної валюти Bitcoin, що він завів десь п’ятнадцять років тому, та, періодично поповнював аж до конфіскації обладнання з його офісу. Фред, вочевидь, успішно відновив гаманець, оскільки, вже через тиждень, Василь отримав значно більшу суму ніж фактично виконав роботи. Вони домовилися не обговорювати більше цю операцію, Фред, просто, виконував свої зобов’язання: продавав Bitcoin у Василевому гаманці за поточним курсом до долару США, та, відносно дрібними частинами, щоб не привертати уваги, надсилав Василеві, додаючи до плати за послуги по вже існуючому контракту. За два місяці процес було завершено. Навіть із урахуванням домовленості про те, що Фред залишає собі останні 20 відсотків від вмісту гаманця – сума, яку отримав Василь, перевищувала найсміливіші очікування. Фактично, до цього часу, Василь отримав більше, ніж було потрібно для погашення всього наявного боргу перед Державою.

Був вечір п’ятниці. Василь вже повернувся до помешкання та повечеряв. Він сидів у кріслі, зробив останні розрахунки, пересвідчився у наявності достатньої кількості коштів та виконанні лімітів. Найближчій понеділок мав стати найкращим в його житті за довгі роки.

5.

Ранок понеділка Василь зустрів у своєму офісі 35G на п’ятому поверсі, стомлений, стурбований та збентежений. Йому, майже, не вдалося заснути в ніч проти цього понеділка. Він дочекався 9:30 за Гринвічем та відкрив свій електронний кабінет на сайті ДАФМПА, щоб оформити заявку для отримання дозволу на фактичне розпорядження коштами з власного банківського рахунку. В нього було позитивне передчуття: підстави витрачання були зазначені як “сплата податкового та іншого боргу перед державно-народним бюджетним фондом” – це мало гарантувати автоматичне та швидке надання дозволу. Саме так і сталося: вже за півгодини після обідньої перерви ПМТК сповістив про отримання дозволу на розпорядження коштами та одноразовий пароль для підтвердження операції. Василь, долаючи приступ панічної атаки, створив платіжне доручення, додав код дозволу від ДАФМПА та відправив платіж до бюджетного фонду, який мав подарувати йому свободу. За тридцять хвилин ПМТК повідомив про закриття боргових зобов’зань. Василь був вільний.

6.

Стояв останній день Лютого, Субота. Василь сидів розслаблено у кріслі та намагався сконцентруватися перед короткою робочою сесією. Але, направляти думки було досить важко, подих постійно частив. Заяви громадян, які не мають заборгованості перед державно-народним бюджетним фондом, на отримання дозволу про перетин державного кордону, зазвичай, розглядають в продовж одного місяця. Оскільки Василь подав свою у Лютому – він розумів, що, можливо, доведеться чекати трохи більше. Він продовжував працювати, дотримуючись робочого графіку, але, дещо зменшив інтенсивність. Почав, потроху, гуляти пішки та додав півгодини для сну. Попросив Фреда перенести більшу частину винагороди до закінчення чергового проекту, сподіваючись, що вдастся отримати гроші, без перерахування в Україну. Вихідні пройшли спокійно, впорався з емоціями, добре виспався та прийшов до офісу у доброму настрої. Работа швидко вивела його у потік, відпустивши лише по обіді, коли голод нагадав про фізіологічні потреби. В цей час просигналів ПМТК. Василь механічно подивився на екран і кров, дуже швидко, запалила його лице. Він відкрив повідомлення та прочитав коротку офіційну нотатку: йому було надано дозвіл для перетину державного кордону.

До кінця робочого дня, Василь не міг працювати. Сидів перед десктопом, дивився в екран, згадував дружину та дітей, іноді плакав. Коротка серія гудків наприкінці робочого дня вивела його з цього стану, та запустила звичайну програму дій.

7.

Кінець Березня був надзвичайно теплим, сонячним. На шляху до Борисполя, Василь вертів головою, роздивлявся весняну природу, дивився на сонце крізь заплющені очі та підставляв проміням обличчя. Він чекав своєї черги до паспортного контролю переминаючись з ноги на ногу, а, коли подав документи офіцеру – серце, майже, вистрибувало із грудей.

Чемний офіцер прикордонної служби вручила Василеві “повідомлення про відмову у перетині державного кордону” у зв’язку із наявністю поточної заборгованності перед державно-народним бюджетним фондом. У формулярі відмові була вказана дата винекнення заборгованості – сьогдні. Сума: 12.5 мільйонів гривень, підстава: адміністративний штраф Ст. 11254.3 КоАП “Антинародна фінансова діяльність”. Строк добровільного виконання – 5 календарних днів, після яких, Державне Унітарне Підприємство “ПриватБанк” почне нараховувати на залишок поточні 62% річних. Василь ще не зрозумів до кінця, як таке сталося, коли завібрував ПМТК із серією коротких повідомлень. Там було сповіщення з адміністративного суду про проведення засідання та визнання Василя винним у скоєнні правопорушення за Статтею 11254.3 Кодексу про Адміністративні Правопорушення, та були долучені матеріали справи-розслідування: “Державна Академія Фіскальних Колекторів”. Дипломна робота О.П. Патрійченко “Сучасні приклади антинародної фінансової діяльності серед об’єктів підприємницької діяльності”. Василь знав цього хлопчину. Олексій Патрійченко (Льоша), єдиний син сусідив у його помешканні, що живуть за два поверхи вище. Молодий хлопчина, десь 20 років. Десь навчається. Аааа, так “Державна Академія Фіскальних Колекторів”. Захистив диплома, мабуть…

В матеріалах справи розслідування – дипломної роботи було досліджено Василеву професійну діяльність, динаміку податкового боргу, аналіз витрат за вирахування потенційних доходів непрямими методами. Фотофіксація походу по картобплю та сало на базар восени (що й стало базою адміністративного порушення), витяги з Державного бюро з контролю за витратами населення про відсутність закупівель продуктів харчування впродовж тижня до проведення розслідування та з реєстру аномальних звітів та Державного центру з контролю здоров’я, що підтверджували споживання складових харчування, що були придбані із порушенням чинного законодавства. Добре, що він тоді забувся випити ту таблетку. Зараз штраф був би більший. Додали б статтю за фальшування даних, що були передані до Державного центру з контролю здоров’я.

Василь стояв перед будівлею аеропорту Бориспіль, глибоко та повільно дихав, дивлячись на сонце крізь заплющені очі. Він вже прийняв реальність, та почав заспокоюватися, паралельно виробляючи план наступних дій. На щастя, VPN все ще працює, Фред має для нього замовлення, можна зменшити сон на годину, відмовитися від прогулянок, тримати дисципліну, та, за рік закрити заборгованість. Тим більше, що, процентна ставка по заборгованості – всього 62% річних. Так, за рік можна встигнути. В цей час ПМТК повідомив про отримання важливих новин. Василь механічно кинув погляд на екран: повідомляли, що, Президент Парасюк підписав Указ про чергову деномінацю національної валюти.

“Максимум два роки — і я вільний”. Подумав Василь.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

two × 4 =

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.